РДУГ як перевага це міф
Авторка Olga Dovhoborska
Розлад дефіциту уваги і гіперактивності (РДУГ) часто розглядають як “дар” або перевагу, проте це міф. Багато людей з РДУГ стикаються з серйозними викликами, які можуть впливати на їхнє життя, навчання та роботу. Важливо усвідомлювати, що людина – це більше, ніж її розлад, і необхідно надавати належну підтримку та ресурси для адаптації. У цьому дописі ми розглянемо, чому РДУГ не можна вважати перевагою та чому важливо забезпечити доступ до лікування та підтримки.
В РДУГ немає переваг і притягувати їх за вуха не варто… Барклі наголошує, що ми маємо припинити розглядати РДУГ, як «дар» чи перевагу, розвіює багато цих «позитивних» міфів. Є сильні та позитивні якості особистості, бо людина – це більше ніж її розлад, плюс є коупінги, стратегії адаптації та сприятливе середовище.
Обдаровані люди, що мають РДУГ матимуть легші симптоми і кращі коупінги, але статистично в популяції з РДУГ пропорції обдарованих людей приблизно такі самі, як і в популяції в цілому. І ці речі не взаємоповʼязані. Людина може бути обдарованою, креативною і мати РДУГ. Або не мати його. А може мати РДУГ і не бути обдарованою. Це міф, що люди з РДУГ дуже чи більш креативні за нейротипову популяцію.
І звичайно, батькам обдарованих дітей з вищим IQ чи легшими симптомами пощастило більше, вони можуть знайти більше позитиву, але цей позитив не повʼязаний з наявністю самого РДУГ. А наявність клінічних симптомів РДУГ буде створювати більше проблем і складнощів для обдарованих дітей, ніж для обдарованих дітей без РДУГ.
Багато хто з нас чув в дитинстві «дитина розумна, але лінива», тому що РДУГ – це розлад виконавчої функції/ самоорганізації, а не просто дефіциту уваги (на скріншоті видно всі 7 функцій на розвиток яких рдуг впливає негативно).
Тому говорити про здатність до вивчення японської мови на гіперфокусі, як позитивну сторону РДУГ – це абсурд. Як говорити про здатність в до танців у діабетиків (ну серед діабетиків є ж талановиті танцюристи, я впевнена), або про позитивні сторони алкоголізму та наркоманії (частий супутник РДУГ, доречі), бо ж деякі твори мистецтва були написані тими, хто вживав, і вони навіть були успішним та відомими.
Із позитивних сторін РДУГ є те, що серед розладів нейророзвитку його симптоми найлегше піддаються корекції різними способами. Так само як і те, що з дозріванням мозку ми можемо сподіватися на поліпшення симптомів (але то не гарантовано кожному). І що стимулятори (яких так багато хто боїться) мають ефект на розвиток мозку, тож приймаючи їх в дитинстві людина отримає стабільний позитивний ефект, навіть якщо не буде приймати їх в подальшому в дорослому віці.
Тож як спеціалістам, так і батькам потрібно рухати все до того, щоб ліки для РДУГ були дестигматизовані, наявні та доступні (фізично та за вартістю).
Щоб соціопсихологічні методи корекції симптомів були доступні, а суспільство починаючи від садочків, шкіл і закінчуючи робочими місцями було інклюзивним та адаптивним, щоб РДУГ сприймався як серйозний розлад, а не проблеми виховання батьками (необхідно зняти тиск на батьків та звинувачення їх в особливостях поведінки дитини, як і вимог вплинути на дитину, терміново змінити це) чи «модний діагноз з тік току». Тому що з лікуванням люди з РДУГ можуть бути повноцінно функціональними та успішними членами суспільства, а без – статистика дуже невтішна…
І щоб люди з РДУГ розуміли, як саме працює їх мозок та мали інструменти, для того, щоб знайти цьому позитивне застосування, виробити ефективні стратегії. Наявність десяти пальців не гарантує прекрасну гру на піаніно, цьому треба вчитися довго і наполегливо, так само наявність гіперфокусу, нестандартність мислення чи здатність до мультизадачності – це явища, що мають потенціал бути корисними, але не є такими апріорі.
Вибудова опор на хибних уявленнях – це шлях до розчарування та вигоряння.
Здатність бачити в своїй дитині, в собі, в інших не лише розлад, а й особистість з інтересами, здібностями, позитивними якостями, розуміння, що будь яка стратегія виховання мало на що впливає в даному випадку і завдання не «пофіксити дитину», а організувати необхідне середовище дає опору та надію. Хоча в найтемніші часи, особисто мене тримають лише медикаменти, терапія та підтримка близьких, які розуміють в якому я пеклі і не говорять мені «ну зато ви креативні і мультизадачні».
Джерела
10 Powerful New ADHD Insights I Learned When Dr Barkley Came To Town